bookmate game
Катерина Бабкіна

Заговорено на любов. Збірка

Notify me when the book’s added
To read this book, upload an EPUB or FB2 file to Bookmate. How do I upload a book?
Збірка поезій «Заговорено на любов» — це радше збірка емоцій, щасть, сокровенних таємниць та сердечних ран, аніж вірші. Навіть ті, хто не звик зачитуватися поезіями, знайдуть серед текстів Катерини Бабкіної слова, здатні описати саме їхні любов чи тугу, радість, гіркоту, біль, страхи або надії. Тут із граничною відвертістю постають перед читачем і найсильніші почуття, і сучасна буденність, і свято душі, і війна, котра непомітно, але невідступно пронизує мрії, переживання і вплітається у кожен наш день, у кожну думку, кожен порив серця.
This book is currently unavailable
40 printed pages
Have you already read it? How did you like it?
👍👎

Impressions

  • leprokshared an impression3 years ago
    👍Worth reading

  • Victoria Dembrovskashared an impression4 years ago
    👍Worth reading
    🔮Hidden Depths
    💞Loved Up

Quotes

  • Anastasiia Olinahas quoted4 years ago
    В неї червона ниточка на зап’ясті,

    блиск для губ на смак як сухе вино

    і стільки дрібниць в кишенях, і всі на щастя.

    Якщо вночі вікно залишити навстіж—

    вересень прийде і всядеться в це вікно.

    Якщо вночі залипати надовго з другом,

    якщо писати пальцем ім’я на склі

    і витирати, спадає якась напруга.

    Ранок виходить добрий, і дуже круглий

    відбиток чашки лишається на столі.

    Якщо скінчились сливи— почнуться груші,

    інший сезон свої принесе дива.

    Якщо вікно залишити— вітер ворушить

    мокре волосся, і небо кольору мушель,

    і, ніби приплив, у дворі шелестить трава.
  • Anastasiia Olinahas quoted4 years ago
    Світла стає все менше, й воно таке,

    знаєш, як димом викопчене— запашне і терпке,

    ніби пропущене через бризки прибою,

    ніби трава на скелях— легке, тонке

    і прозоре, як вода в криницях перед зимою.

    Ночі стають все довші, й вони такі,

    знаєш, як виноград перестиглий, п’янкі, липкі

    і зім’яті; і в такі цих ночей провалюєшся глибини,

    якщо поруч на відстані простягнутої руки

    не знаходиш плече або теплу спину.

    Особисті кордони змінюються. Це якось так,

    знаєш, ніби раптом хтось подав тобі знак

    і ти біжиш і ховаєшся, з усіх сил зберігаєш спокій і тишу;

    і якщо для когось ще колись увімкнеш свій маяк,

    то тільки після того, як забудеш, що став сильніше.

    Якщо ця осінь хоч щось взагалі від тебе залишить.
  • Anastasiia Olinahas quoted4 years ago
    Залишається тільки дівчинка, зливою вимита,

    та її засмаглі, блискучі і теплі плечі.

    На її простирадлах блакитні квіти і слоники,

    ніч в її зап’ястях пульсує захопливим темно-синім,

    це у неї білі птахи засинають на підвіконні,

    поки ти шукаєш те єдине речення припустиме.

    Бо тільки вона буде і джином тобі, і тоніком,

    тютюном, повітрям і димом.

    Поки літо в її долоні по краплі скрапує,

    поки літо перетікає поволі в щось більше, ніж

    просто вервицю добрих днів, котрі вас обох однаково

    огортають, як хмари опію, ти стоїш,

    і виходить таке ніби— я тобі, я тебе, я дякую…

    Або просто— ось моє серце, їж.

On the bookshelves

fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)