Адам Ґрант

думаючи та висловлюючись, ми нерідко набуваєму вигляду проповідників, прокурорів або політиків34. У кожному з цих режимів ми маємо певну ідентичність і використовуємо певний набір інструментів. Ми уподібнюємося до проповідників, коли під загрозою опиняються наші недоторканні вірування: ми виголошуємо проповіді, боронячи та просуваючи свої ідеали

Прокурор виходить на сцену щоразу, коли ми виявляємо хиби в чужій логіці35: ми наводимо аргументи й докази, схиляючи уявний суд на свій бік. Політика ми вдаємо, коли хочемо переконати в чомусь численну аудиторію: ми розгортаємо цілу кампанію і лобіюємо свою програму. Біда лиш у тому, що ми так захоплюємося просуванням своїх поглядів, притягненням до відповідальності тих, хто, на нашу думку, схибив, і популізмом заради широкої підтримки інших, що забуваємо оновлювати переконання, на які спираємось.

що ви розумніші, то складніше вам перемінювати свої переконання

схильність вбачати підтвердження — бачимо те, що очікуємо побачити44, і схильність вбачати бажане — бачимо те, що хочемо побачити

Якщо скромність — це м’яка губка, що вільно всотує життєвий досвід і пропускає його крізь себе, перетворюючи на знання та мудрість, то зухвалість — це гумова затичка, крізь яку і новий життєвий досвід не проникає, і старі уявлення не мають куди стікати»83.

Зухвалість засліплює нас і приховує від нас наші слабини. Скромність, як мікроскоп, дає нам змогу розгледіти найменші тріщинки. Стан упевненої скромності — як вдало підібрані окуляри, що допомагають нам долати наші вади.

великі відкриття починаються не з «Еврика!», а з «Отакої…».

Коли наші засадничі переконання ставляться під сумнів, ми частіше відмахуємося від аргументів, ніж дослухаємося до них.

«Не варто себе дурити, хоча себе дурити найпростіше»

Хоча невеликої кількості доказів буває достатньо, щоб дійти певних висновків, ми вкрай рідко готові переглядати ці висновки на підставі такої самої кількості спростувань