uk
Books
Валерій Шевчук

Три листки за вікном

  • Viktoriia Picantinhas quoted7 months ago
    Світ неситий, коли не задовольняє.

    Вічність несита, коли не завдає жалю…

    А я, як був, так і тепер — подорожній!..

    Г. Сковорода
  • R hhas quoted4 years ago
    Бідні родичі — це той інструмент, за допомогою якого спитує нас бог…
  • R hhas quoted4 years ago
    Тут було тихо й затишно, сосни мирно шуміли, погойдуючи коронами з приреченою упокореністю. Я ступав по устеленій глицею землі, і ноги мені інколи підверталися — наступав на сховані шишки. Зрештою, вийшов до скель, ось і вона. Голова Чацького, я бачив висунутий прискалок — невелику площинку над кам'яною прірвою. Дуелянти ставали на краях виступу, і кожен, навіть легко поранений, падав на розкидане в долині каміння й неодмінно знаходив там смерть. Річка внизу була сталево-непорушна, і не видно біля неї ні душі; навкруг чаїлася насторожена тиша — мені раптом морозець продер поза шкірою
  • R hhas quoted4 years ago
    Я помітив це давно, ще коли писав свою першу «Чорну книгу»: найбільша вада людини в тому, що кожен чудово прозирає зло у ближньому, а власне називає добром. Все, що їй корисне й потрібне, — благо з благ, а все некорисне — брехня й наклеп. Чуже зло людина бичує з нещадною завзятістю, а власне плекає, як любе дитя. Це дитя росте в душах злочестивців, як бур'ян з малої насінини. Заповнює людину, клітина за клітиною, і людина, сама того не відаючи, тратить частина за частиною здорові клітини свого єства.
  • R hhas quoted4 years ago
    Бо трава й дерево знають, в якому місці їм рости. Ми, перемудрені, і справді щось губимо у світі. Хочемо зрозуміти те, що треба брати на відчуття, і сліпі та безпомічні через те стаємо.
  • R hhas quoted4 years ago
    мов навмисне, заплакали шибки на вікнах, бо знову затарабанив об них дощ, краплі ковзали по склу, лишаючи світлі борозенки, в яких блищало сонячне проміння, бо темна хмара висіла тільки над ними, а небо зусібіч грало лискучими, купчастими оболоками
  • R hhas quoted4 years ago
    Шум дерев перетворивсь у музику, а музик було двоє: один витинав на бубонцях, а другий бив у цимбали; хитавиця за вікном перетворювалась у хитавицю людських тіл та облич, голосно тупотіла сита юрба, важко товкла майже розплющену під ногами траву
  • R hhas quoted4 years ago
    коли зневажаєш ближнього, навіть ворога свого, себе зневажаєш; коли б'єш ближнього, навіть у помсту, — себе убиваєш.
  • R hhas quoted4 years ago
    Це так завжди: мандрованого вабить затишок, а осідлого — дорога.
  • R hhas quoted4 years ago
    Був то спів великої матінки натури нашої, спів трави, дерев, листя і водяних струменів. Була то музика, яка не тривожить серця, а втихомирює його.
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)