Сто років самотності

"Речі теж по-своєму живі, — з різким акцентом проголошував циган, — треба тільки вміти розбудити їхню душу"

Якось, коли брат детально описував йому механізм кохання, він урвав його запитання: "А що ти тоді відчуваєш?" Хосе Аркадіо, не довго думаючи, відповів:
— Щось таке, як землетрус

Нікуди ми не підемо, — відказала вона. — Ми зостанемося тут, бо тут у нас народився син.
Але ж у нас тут досі ще ніхто не вмер, — заперечив їй Хосе Аркадіо Буендіа. — Людина не прив'язана до землі, в якій не поховано її небіжчика.
Урсула мовила лагідно, однак рішуче:
Якщо мені треба буде вмерти, щоб ми залишилися тут, я помру