Гамлет, принц датський

Пізнати кого-небудь можна лише, пізнаючи самого себе.

«Босоніж біга, ллє в огонь наосліп

Болючі сльози, замість діадеми

Ганчірка на чолі; а замість шат,

Округ усохлих многоплідних чресел,

Верета, напнута в жаху розпуки.

Хто б бачив це, той язиком чумним

Посіяв замах би на власть Фортуни!

Якби ж боги дивилися на неї,

Коли їй на очу скажений Пірр

Злим тішивсь ділом, сікши труп царя,

То зойк страшний, що вирвавсь у Гекуби, —

Як смертне їх зворушує хоч трохи, —

Залив би слізьми жар очей небесних

І збурив би богів».

«Аж ось і старощі мене
У пазурі беруть,
І юних літ пропав і слід,—
Пора в далеку путь».

«Як за дівчатами впадав
Колись давно-давно,
То я не думав, гей, не гадав,
Що все промине воно».

Коли душа смутна й сумління хворе,
Тоді й дрібниці нам віщують горе.
Тремтить перед підозрами вина,
І тим себе виказує вона.

Бути чи не бути — ось питання.

і свою розпусність видаєте за наївність.

Всіх слухай, але мало говори;
Збирай чужі думки, свої ж приховуй.

наш хоробрий Гамлет

(Таким вважав його ввесь світ, нам знаний)

Дія відбувається в пізньосередньовічній Данії.