Троян-зілля

Той, хто має віру в серці та вміє просити, завжди буде почутий! — сказала тоді Ксеня.

«Гарна компанія підібралася: двійко нещасних — Я та Я», — сама собі таке казала.

Але, як то споконвіку ведеться, заздрість, ненависть, спокуса, хтивість, пиха також мешкали між людьми, перетворюючи любляче серце на камінь, вірність замінюючи зрадою, надію — приреченістю та відчаєм, смиренність наповнюючи пихою, щирість затуляючи скнарістю, чистоту помислів — спокусами й жагою всемогутності.

— Ростик помер. Загинув випадково, потонув у білоруському болоті, — лаконічно відповіла.

— Троян-зілля? Колись Ксеня казку про нього нам розповідала. Виходить, це не казка? — дивувалася Вероніка.
— Казка, — погодилася стара. — Але кожна казка спочатку була бувальщиною.

— Господи, Лесю, коли ти нарешті подорослішаєш і перестанеш любити вухами? — тільки й спромоглася спросоння сказати Вероніка.

За зраду держави можуть засудити довічно. А за зраду людини на скільки, га?

Коли по-справжньому любиш, то сліпо віриш.

З твоїм потенціалом не те що пригод шукати — зорі з небес діставати.

авіть такі сильні, як її Ростик, інколи плачуть, і це робить їх ще мужнішими.