Роберт Люїс Стівенсон

Хлопчик захопився мапою, а тридцятирічний письменник, уважно розглядаючи вигаданий ним острів, раптом побачив, як серед намальованих пагорбів та уявних перелісків сваряться, переслідують один одного справжні живі люди — герої майбутньої книги.

Такі думки роїлися в мене в голові, поки я біг наосліп, та невдовзі опинився біля невеликого пагорба з трьома гострими вершинами в тій частині острова, де вічнозелені дуби росли не так густо і були значно вищими. Серед них височіли поодинокі сосни заввишки у п’ятдесят чи шістдесят футів. Повітря тут видавалося

Друзі дитинства, навіть коли вони не полонять нас винятковими чеснотами, мають над нашою душею владу, яка рідко дістається друзям подальших років. Їм відомі наші дитячі схильності, які можуть у майбутньому змінюватися, але ніколи не зникнуть дощенту; тільки вони наділені здатністю правильно витлумачувати наші вчинки, бо ліпше знають справжні наші мотиви.

Моє життя могло минати легко і в розкоші, проте я бажаю проміняти комфорт на визнання, на славу.

Щоб з’ясувати, що ж таке життя, та збагнути його витоки, я був змушений спочатку познайомитися зі смертю.

Незмінною буває лиш мінливість.

Її волосся було наче зі щирого золота, і, незважаючи на бідну одежину, вона мала вигляд справжньої принцеси. В неї був чистий лоб, ясні сині очі, а губи і всі риси обличчя такі ніжні та солодкі, що будь-кому, хто бачив її, вона видавалася створінням особливим, що наче зійшло з небес.