READ-BOOK. NET

— Волейболіст? Але тобі трохи зросту бракує.

— Ага. І саме через це я не став волейболістом.

— Серйозно?

— Це був жарт.

— Погано в тебе з жартами, Гордюша.

— Вибач? — перепитав він, глянувши на мене. — Як ти мене назвала?

— Гордюша, — повторила я. — А в чому проблема? У тебе таке дивне ім'я, що скорочених форм нема. Як мені тоді тебе називати?

— Гордій! — роздратовано сказав хлопець. — І все.

— Може, Гордій Теодорович ще? — фиркнула я.

— Якщо захочу, то будеш і так називати.

— Ніколи! Ти, мабуть, сподівався отримати покірну дружину. Тобі не пощастило, любий! Але ти не засмучуйся, адже це всього лише на шість місяців.

— Шість довбаних місяців, — різко сказав він та заплющив очі. Гордій похитав головою, а тоді видихнув. — Де Антон знайшов тебе?

— На дорозі, — просто відповіла я.

— Що ти робила на дорозі у весільній сукні?

— У мене сьогодні мало бути весілля, але я втекла з нього. Дорогою мене підібрав Антон і запропонував фіктивно вийти за тебе. Я й погодилася.

Гордій натиснув якусь кнопку на стіні й перед нами відчинилися двері. Тут були сходи, по яких довелося підійматися. Я ледь не заплакала, коли побачила їх. Мене і так уже страшенно ноги боліли.

— Слухай, а як тобі та традиція, що наречений несе наречену в їхній дім на руках? — спитала я, дивлячись на хлопця, а він лише закотив очі.

— Не знаю такої традиції. Ходімо, Полінко!

— Полінка, — повторила я та усміхнулася йому. — Як мило! То може, понесеш мене трохи? Ноги страшенно болять.

— Тоді зніми туфлі та йди боса, — просто сказав він.

— Ага, вже! І ставати босоніж на цю холодну плитку? — буркнула я та стала однією ногою на сходинку. — У мене ще і туфлі їздять по ній!

Гордій важко видихнув та подивився у стелю, наче питав за що йому такий подарунок у вигляді мене. О, це він ще поки просто не розуміє, що йому насправді дуже пощастило!

— Ти мене доведеш! — крізь зуби сказав він.

Я не зчулася, як хлопець різко підняв мене на руки та перекинув через одне плече. Коли я просила його нести мене, то не зовсім це мала на увазі. Думала, що все буде як у романтичних фільмах, але мене ледь не знудило, коли я висіла на його плечі. Він почав підійматися сходами, а я ж міцно вчепилася руками за його піджак. У голові з'явився неприємний біль, а я відчула, що мої щоки почервоніли. Нарешті він зайшов у коридор та обережно поставив мене на ноги. В очах потемніло та закрутилася голова. Я мало не впала, але Гордій міцно тримав мене за талію. Я декілька разів покліпала очима, приходячи до тями, а тоді подивилася на хлопця. Він був надто близько і я чомусь відчула себе ніяково.

— Це було досить жорстко, — сказала я. — Те, як ти притягнув мене до себе, але мені сподобалося. Буде продовження?

— Спи! — Гордій поцілував мене в плече. — Добраніч, Поліно.

— І тобі, — прошепотіла я та все ж заплющила очі.

З ним було так тепло, затишно та зручно, що я навіть не помітила, як поринула у міцний сон.