Оксана Забужко

намистини

дрiбноголчастiй срiбернiй облямiвцi

джигонувши ним навiдлi

спiшиш одинцем навперейми юрбi

ми, кожен зосібна, безнадійно заражені проклятою свідомістю ваготи й ущільнености власного «я»

Україна — Хронос, який хрумає своїх діток із ручками й ніжками

живою людиною це теж не що як мастурбація, коли без любови

Признаймо добру культурологічну інтуїцію Дм. Донцову — він перший відчув у цій смерті якусь непосполиту, міфологічну логіку, що не вкладається в жоден лікарський анамнез: «Кажуть, що Леся Українка вмерла на сухоти. Думаю, що се неправда, або не ціла правда. Бо се засмішна назва на ту хворобу, що жерла її. <…> Вона вмерла прудко, бо люде, що живуть так інтенсивно, живуть коротко

«Любов абсолютної справедливости не знає, але в тім її вища справедливість. В світі стільки несправедливо-прикрого, що якби не було несправедливо-лагідного, то зовсім не варто було б жити. Не від нас залежить поправити більшу половину всесвітньої несправедливости безпосередньо, будем же поправляти її іншою несправедливістю — любов'ю!»

і люди, як завжди, все й бачили, бо ж від їхнього ока нічого не сховається, — окрім хіба найголовнішого, того, що тільки Богові про тебе звісно і що вкінці, хоч-не-хоч, муситимеш забрати з собою в могилу