Макс Кідрук

Марк зробив спробу змінити тему.

— То ти тепер… е… жінка?

Соня пирхнула.

— А до цього я, по-твоєму, ким була? Кобилою? — Вона викинула розкришену кору, обтрусила руки. — Хоча, якби я могла вибирати, ким бути в житті, я б обрала чоловіком. Жінкою нехай би був хтось інший

Її відповідь збурила в ньому чорну хвилю ревнощів до цілого світу, але, зрештою, де ви знайдете чоловіка, якого захопила б жінка, нездатна завдавати йому болю?

закоханість — це стан, котрого люди, в яких усе гаразд із головою, намагаються уникати.

Останнім часом я часто про це думав. Ну про смерть. Знаєш, я не вірю що нас там щось жде. Думаю це так — КЛАЦ! — і все, і темно, і більше нічого, ти просто вмер…

Повертався туди, де давно немає Бога. Розказувати про те, що таке Бог

насторожена вдумливість приховувала розгубленість і переляк.

Дванадцятирічний Марк посоромився уточнити, що таке електроенцефалограма, проте того, що зрозумів, вистачило, щоб сформувати у нього непритаманне його вікові, цілковито позбавлене містичності усвідомлення смерті.

Марк сконфужено спостерігав за дівчиною та міркував, що вона зовсім не схожа на ту Ніку, з якою він вечорами переписується у VK, що це ніби як дві різні людини.

Завдяки Арсену Марк дуже рано засвоїв: знати, як це називають, і знати, що це таке, — цілковито різні речі.

Сузір’я — це все вигадки. Це ми їх вигадали, вони не є чимсь реальним. І зірки в сузір’ях зовсім-зовсім нічим не пов’язані. Вони далеко одна від однієї, ну, ніби як у різних частинах галактики, й опиняються поруч, тільки коли ми дивимося на них із Землі