Е. Дж. Фінн

алкоголь — це анестезія, за допомогою якої ми переживаємо операцію життя.

Спостерігати — це наче фотографувати живу природу: не варто втручатися в її справи

Я відчуваю, що десь усередині тебе є хтось, про кого ніхто не знає.

Будинок перетворився на зону бойових дій, на мінне поле, де на кожному кроці вибухали повітряні поцілунки, картеччю тріскотів сміх, падали бомби поплескування по спинах.

І якщо я не хочу померти, мені треба почати жити.

алкоголь — це анестезія, за допомогою якої ми переживаємо операцію життя.

Подобаються гори? — спитала я.

— Вони виглядають, наче зім’ята ковдра

«Моя люба дівчинко, не можна битися головою об реальність і стверджувати, що її немає».

Я відчуваю, що десь усередині тебе є хтось, про кого ніхто не знає.

Мене ж, навпаки, дуже цікавить. Не її тіло — блідий гребінь хребта, лопатки, схожі на хирляві крила, ясно-блакитний ліфчик, що обіймає її груди: як тільки щось із переліченого вимальовується в моєму об’єктиві, я відвертаюсь — мене цікавлять життя, які вона веде. Життя у множині. Яких на два більше, ніж у мене.