Володимир Сосюра

Ще в Третій Роті, де я часто любив передражнювати кахикання татового батька на порозі й

Коли батько та їх гості, жінки й чоловіки, співали пісень, то їх обличчя ставали якимись особливими, гарними й задушевними

Дні пройшли… Одлетіла тривога…
Лиш любов, як у серці багнет —
Ти давно вже дружина другого,
я ж — відомий вкраїнський поет.
Наче сон… Я прийшов із туману
і промінням своїм засіяв…
Та на тебе, чужу і кохану,
я і славу б, свою проміняв.
Я б забув і образу, і сльози…
Тільки б знову іти через гать,
тільки б слухать твій голос — і коси,
твої коси сумні цілувать…
Ночі ті, та гітара й жоржини,
може, сняться тепер і тобі…
Сині очі в моєї дружини,
а у тебе були голубі.

Друзі мої. Ви не чули звуку лічильників Гейгера, не бачили руїн Хіросіми, але думки ваші про те, що й мої… Малою стає планета, а людина велетнем стала. Вона може зруйнувати це небо, хоча й не може його створити знов. Спроможна спалити хмари, що ото рожевіють на сході, але знову не витворить їх. У владі людини — отруїти повітряну оболонку планети, отруїти води океанів, хоч потім очистити їх вона вже ніколи не зможе… Але якщо може людина так багато, то під силу їй і припинити все це! Стоїмо на тому рубежі, коли планета, цей чудовий корабель людства, потребує захисту… І для цього хочу жити. Скільки житиму, кожне діло моє, кожен крок буде проти бомби. І коли Вітчизна накаже потопити її — вважатиму це вінцем свого життя

Наново жити, наново любити і наново прагнути. Гнані геть з метою і без мети, вони кинулись, як у вир головою, туди, вперед, у невідоме. І те невідоме почало вдиратися в їхню свідомість вже з перших же днів далі — більше, стверджуючи, що вони таки їдуть туди, де все не так, де все інакше, де зовсім інший світ