Керрі Маніскалко

Я теж не проти познайомитися ближче, якщо ви такий хороший друг моєї Емілії.

Я скоро буду на волі, і якщо ти досить дурна, щоб напасти на таку істоту, я не рятуватиму тебе.

— Чудово, — відповіла я.

Він не дозволив мені померти, незважаючи на свою обіцянку не приходити на допомогу.

— Я не буду тебе втішати і лікувати твої рани. Емоційно чи будь-як ще. Я зневажаю…

— Сподіваюся, ти знаєш, звідки діти беруться?

— Звичайно знаю.

— Ти… Ти спала з цим людським виродком?

— Ти зможеш знайти тут щось корисне, що допоможе нам розкрити вбивство Вітторії?

— У тебе пульс почастішав, — Гнів простяг руку до артерії на моїй шиї, але зупинився, злякавшись торкнутися шкіри. — Як і у твого «брата», коли ми розмовляли про тебе. Дивно для члена святого братства так ревнувати.

Ми стояли дуже близько і обидва важко дихали.

Його серце билося як шалене під моєю долонею.

Я збиралася рушити йому назустріч, але хтось схопив мене за талію. Замість вириватися, я сфокусувалася на відчутті тепла за моєю спиною. Твердість. Сила. Я мало не забула, як сильно хотіла його.