Керрі Маніскалко

— Може, я й не вб'ю тебе, але знайду спосіб змусити тебе страждати.

— Повір, для цього достатньо однієї твоєї присутності.

— Що змусило тебе принести мені клятву на крові?

— Я хотів протоптати між нами шлях довіри.

— Значить, це була оливкова гілка.

— Схоже на те, відьмо, — він підняв обличчя до місячного світла, — крім того, можливо, я хотів, ще… тих штук, які ти приносила. Якби ти померла, мені б довелося шукати їх. Це було б дуже незручно.

— Усьому і завжди є причина, відьмо. Нам потрібно з'ясувати, як усе пов'язано, і не скидай з рахунків свого друга лише тому, що він смертний. Емоції бувають неймовірно сильними. Люди вбивають і за мотивами менш значними, ніж жадібність і ревнощі.

— Я б нізащо не дав демонові убити тебе, ну може тільки трохи покусати.

— Як завжди, втішно.

— Якби я знав, що шлях до твого серця лежить через смерть, я б зробив це багато років тому, Водсворт

— Це цілком можливо, — Томас відтягнув плечі назад. — Можливо, це старий тунель у ліс. Влад використовував цей замок як фортецю. Впевнений, у нього було багато способів зробити чорний вхід, якщо йому це знадобиться. Ймовірно, зараз це не що інше, як палац павуків. Я б волів не бруднити цей костюм.

Я різко принюхалася.

— Це тхне виправданнями, Кресвеле. Ти боїшся павуків?

Він постукав пальцями по руках із задумливим виразом.

— Я не відчуваю втрати гідності, визнаючи, що ненавиджу їх.

Якби мого майбутнього чоловіка жахали такі дрібниці, то він був би невартий того, щоб мати таку жінку як я

Люди були справжніми монстрами та лиходіями. Більш реальними, ніж будь-яка вигадка чи легенда.

Кожен робить помилки, Водсворт. У цьому немає сорому. Справді має значення те, як ти їх виправляєш

Дуже втомилася постійно прощатися з тими, з ким я хотіла прямувати життям.