Керрі Маніскалко

— Чому ти посміхаєшся?

— Я мрію намалювати світ твоєю кров'ю.

— Якби я знав, що шлях до твого серця лежить через смерть, я б зробив це багато років тому, Водсворт

— Це цілком можливо, — Томас відтягнув плечі назад. — Можливо, це старий тунель у ліс. Влад використовував цей замок як фортецю. Впевнений, у нього було багато способів зробити чорний вхід, якщо йому це знадобиться. Ймовірно, зараз це не що інше, як палац павуків. Я б волів не бруднити цей костюм.

Я різко принюхалася.

— Це тхне виправданнями, Кресвеле. Ти боїшся павуків?

Він постукав пальцями по руках із задумливим виразом.

— Я не відчуваю втрати гідності, визнаючи, що ненавиджу їх.

Якби мого майбутнього чоловіка жахали такі дрібниці, то він був би невартий того, щоб мати таку жінку як я

Люди були справжніми монстрами та лиходіями. Більш реальними, ніж будь-яка вигадка чи легенда.

Кожен робить помилки, Водсворт. У цьому немає сорому. Справді має значення те, як ти їх виправляєш

Дуже втомилася постійно прощатися з тими, з ким я хотіла прямувати життям.

Плитка на вежах вирізана таким чином, що нагадує мені луску дракона. Я майже сподіваюся, що лицар приїде верхи на своєму коні будь-якої миті. (Хоча ми обоє знаємо, що я, ймовірно, сама б позичила його коня, щоб знайти дракона й убити його.