Марко Вовчок

Стара пані була не що, сумирна собі, – може, тому, що вже благенька була, ледве ноги волочила, а заговорить – тільки шам-шам, одразу й не розбереш; так куди вже бійка! не на умі. Увесь день на ґаночках; нічка йде – охає та стогне. А за молодого віку, славлять, вигадочки були чималі і в неї… та треба ж колись і перестати.

І що ж то за хороша з лиця була! І в кого вона така вродилася! Здається, і не змалювати такої кралі!..

Люди дивуються, що я весела: надійсь, горя-біди не знала. А я зроду така вдалася. Уродись, кажуть, та і вдайся… Було, мене й б’ють (бодай не згадувать) – не здержу серця, заплачу, а роздумаюсь трохи – і сміюся. Бува лихо, що плаче, а бува, що й скаче, – то так і моє лишенько. Якби мені за кожною бідою моєю плакати, досі б і очі я виплакала. Батька-матері не зазнаю: сиротою зросла я, при чужині, у людях.

Настал, однако, день,— печальный, досадный день! — когда оставшиеся в живых перестали убивать друг Друга и был подписан мир.

Экипаж, нанятый за двадцать франков, спустился по Бродвею до Юнион-сквер, проехал по Четвертой авеню до Бауэр-стрит, повернул на Катрин-стрит и остановился у Тридцать четвертой пристани

Что касается морских млекопитающих, то нам попались при входе в Адриатическое море три или четыре кашалота, с одним спинным плавником, как у всех кашалотовых,

природа не создает глуп

Капитан Фаррагут верил в чудовище, как иные старушки верят в библейского Левиафана, – не разумом, а сердцем

Море не принадлежит деспоту-человеку.

Книги – это единственные узы, еще связывающие меня с землей