Адам Міцкевич

І мислить: хто ж би то? І звідки?

І яка? Враз глянув: на паркан, від моху посивілий,

Злетіла дівчинка, неначе привид милий!

Біленьке, мов той пух, легеньке убрання

Вкриває перса їй, а плечі відслоня.

(Одежа, бачите, для тихої години,

Коли ніхто чужий литвинки не зустріне).

Хоча й на самоті, а перса якщільніш

Прикрила ручками, гнучка, немов комиш;

Волосся золоте, зачесане над чолом,

В промінні сонячнім сіяє ореолом,

Лиця ж не бачити: схилилась до гілля

І пильно дивиться крізь нього на поля.

Отож якогось дня на бричці парокінній

В’їжджає в двір панич — і, повен нетерпіння,

Прямує до дверей дедалі радісніш

(А коні пущені смачний жують шпориш).

О краю мій, Литво![2] Ти на здоров'я схожа!

Яка ти дорога, лиш той збагнути може,

Хто втратив раз тебе. Як видиво живе,

Тебе малюю я, бо туга серце рве.

О Діво пресвята, що в Острій світиш Брамі,[3]

І Новогрудок наш отінюєш, і в храмі

У Ченстоховському проміння розлила!

Неси на пригорки, на луки оксамитні;

Де води Німану плюскочуться блакитні,

Де червоніє цвіт зелених конюшин,

Де гречка ніби сніг, свиріпа як бурштин,

Де хвилі срібляні високе котить жито,

Пшеничні колоски мов золотом налито,

Де квітчана межа звивається, як пас,

І груша на межі схиляється всякчас.

Велика чепурна виднілася стодола,

І золотилися тяжкі скирти довкола —

Набуток рільника з широкополих нив.

Струнких копиць та кіп ти б навіть не злічив,

Кругом розсипаних по полю, наче зорі.

Таке кохане все, знайоме до дрібниць,

Хоч бачене давно. Панич у місті вчився,

Науку довершив і вдома опинився.

Уважно огляда, як сестер та братів,

І стіни, і кутки, де хлопчиком ходив.

Та все поменшало і все не так блищить.

От, наче давній друг, старий портрет висить:

Костюшко[4] в краківській чемерці і при зброї,

Із шаблею в руці та з поглядом героя.

Таким він був, мабуть, коли заприсягав,

Що все своє життя на той вівтар поклав,

Де серце страдницьке великої вітчйзни, —

І клявся, осяйний, розчулений та грізний,

Що прожене мечем трьох збройних владарів

Чи сам паде на меч.[

Народи і царі, державці і держави».

Ні! Гречність — то складна і нелегка наука!