Сергій Жадан

Родинні свята — дивна штука: чим більше в тебе тут знайомих, тим менше тебе хочуть тут бачити.

Я валю звідси, к єбєням, Вася, к єбєням!

Мені він після цього чомусь відразу перестав подобатись. Стоїть якийсь притирок з кейсом, пиздить тут.

пішов на хуй, — нервує Вася

Варто було потрапити сюди, в середину пекла, аби відчути, як багато ти мав і як багато втратив

— Шо за хуйня? — сказав я, уважно підбираючи слова.

Коли з коридорів потягли дими й запахло медом, цукром та корицею, і сонце зайшло за вежі та антени горішніх кварталів, а тут, унизу, на схилах пагорбів, повернутих на південь, по-вечірньому остигали рослини, вони таки надумали вибиратись

коли після тренувань він стояв у душі, кров проступала з ран і змішувалась із прохолодною водою, як вітер із дощовими струменями

лише освітлення рівно лягало на блискучі, залиті соусами та кремами газові плити, на металеві поверхні столів та жерстяні нутрощі мийок, на важкі холодильники й гострі ножі, вбиті в криваві дерев'яні дошки для нарубування м’яса та городини.

Соня гостро надкусила цитрину, і золотий сік почав стікати їй підборіддям, і жоден м'яз на обличчі її не здригнувся, лише сльози виступили, проте вона легко змахнула їх, беручись за сир і зелень. Рвала зубами чорний хліб, обережно запиваючи його вишневим соком, ламала пальцями шоколад, злизувала з долоні полуничний джем, весь час сміялася, так що зуби її різко займалися білим вогнем, і посмішка була широкою й щедрою, як це буває лише в дітей. Та й то не в усіх.