Що знає вітер

Нашу мову заборонили, та все ж ми розмовляємо нею. Нашу релігію викорінювали по всіх усюдах, і все ж ми досі її сповідуємо.

Томас став на порозі свіжопоголений,

Якби люди були досконалі, ми не потребували б спасіння.

Один мій учитель повідав мені, що художня література — це майбутнє. Не художня — це минуле

Мені довелося змиритися з тим, що ідеалізм часто переписує історію відповідно до свого бачення.

«Із трагедій виходять чудові історії, та я був би дуже радий, якби твоя історія — та, у якій ти живеш, а не ті історії, які ти пишеш, — була наповнена радістю. Не захоплюйся надто трагедіями, Енні. Радій любові. І не відпускай її, коли знайдеш. Урешті-решт, це єдине, про що ти не пошкодуєш»

Він казав, що свобода — це можливість податися туди, куди лише покличе серце, і поки я підростала, ми їздили всім східним узбережжям у коротенькі відпустки чи пригодницькі подорожі.

Якісь події неминуче завдають сердечного болю, якісь учинки виймають душу, і люди блукають по світу без душі, намагаючись знайти втрачене. В Ірландії через політику надто багато загублених душ. Я триматимуся за те, що лишилося від моєї.

Серцю патріота, про яке він говорив замолоду, прийшла на зміну відсторонена душа. Коли Майкла було вбито, у Томасі щось померло. Він утратив віру в Ірландію. А може, просто втратив віру в людей.

Мій брат помер за Ірландію. Заморив себе голодом, щоб привернути увагу до гноблення своїх співвітчизників. Не може бути союзу між тими, хто продав душі за імперські казани з м’ясом, і тими з-поміж нас, хто не знатиме спочинку, доки Ірландія не стане республікою