Що ти кажеш після привітання? Психологія людської долі

Отже, перше запитання, яке слід поставити щодо ілюзій, звучить так: «Ви чекаєте на Санта-Клауса чи на Смерть?»

Сценарій — це те, що людина запланувала робити у ранньому дитинстві, а життєвий шлях — те, що трапляється насправді.

одна річ у житті є достеменнішою за податки й так само точною, як смерть: що швидше ви заводите нових друзів, то хутчіш вони стають старими.

У більшості випадків людина проводить своє життя, обдурюючи світ і, зазвичай, себе саму.

Щоб привітатися, ви спочатку викидаєте з голови все те сміття, що назбиралось у ній відтоді, як ви потрапили додому з пологового відділення,

Третім є прагнення структури, саме тому групи зазвичай переростають в організації, а люди, що вміють структурувати час, є найбільш по­пулярними й високооплачуваними членами будь-якого суспільства.

Другим потягом є прагнення визнання, пошук відчуттів особливого типу, які можуть бути забезпечені лиш іншою людиною або, в деяких випадках, іншими тваринами10. Ось чому мавпячим та людським немовлятам недосить молока; їм також потрібен звук, запах, тепло й дотик матері, інакше вони мир­шавіють, так само, як і дорослі, яким ніхто не каже «привіт».

Перший — це стимулювання або прагнення відчуттів. Аж ніяк не намагаючись уникнути ситуацій, що збуджують, як твердять деякі люди, більшість організмів, включно з людьми, шукають їх. Жага відчуттів є причиною того, чому на американських гірках заробляють гроші, а в’язні робитимуть що завгодно, аби уникнути одиночної камери.

Найкращий спосіб зрозуміти «транзакційну позицію» — це запитати: «Який вчинок трирічної дитини відповідав би поведінці цього дорослого?»

мають суворіше ставитися до сміття у своїй голові.