Далекі близькі

Ґюстав Флобер став ­великим письменником саме тому, що переконав себе й інших, що Ґюстава Флобера не існує.

Ґюстав одужає від опіку, але не від епілепсії: у цій заочній несвідомій битві він вийде переможцем.

За його власною легендою, саме Афінаїда, двад­цятилітня шанувальниця, його врятувала. «Вона прийшла, захопила мене, огорнула мене теплим випромінюванням своєї магнетичної душі, і я уникнув ночі могили, я знову ожив...»

Історик робить те, що Гофмансталь потім вимагатиме від поета, а Беньямін — від філософа: «Читати те, що ніколи не було написано».

«Кожна смерть залишає за собою маленьку річ, пам’ять про себе, і просить, щоб ми про неї піклувалися»

«Бертело сказав одну річ щодо хімії, дуже плідну річ: “Ми знаємо лише те, що ми перетворюємо”.

Мішле з вдячністю цитує Рассела: «Ідеться не про те, щоб лікувати, а про те, щоб творити і перетворювати».

1860 року французький історик Жуль Мішле пише книжку «Море», «La mer». Її остання частина називається «Відродження морем», «La renaissance par la mer».

прояви великого суперника, великого Магнетизера, у чиїй присутності люди втрачають свої ідентичність і душу.

У Еразма Спікера демонічна і зваблива Джуль­єтта краде відображення — немов зовнішній вигляд є аксесуаром, який ви берете з собою, виходячи на вулицю.