Чвара королів

Кому підкориться горлоріз? Ця загадка не має відповіді або радше має їх забагато. Все залежить від того чолов’яги, у чиїй руці меч.

— І все ж сам по собі він ніхто, — мовив Варис. — Він не має ані корони, ані золота, ані прихильності богів. А має лише нагострену залізяку.

— Саме та нагострена залізяка несе в собі владу над життям та смертю.

— Таки-так… і все ж якщо над нами справді владарює вояк із мечем, то навіщо ми прикидаємося, наче влада належить королям? Чому міцний чолов’яга зі зброєю в руках мусить коритися такому королеві-хлопчакові, як Джофрі, або пропитому бовдурові на зразок його батька?

— Бо ті королі-хлопчаки та пропиті бовдури можуть прикликати до себе інших вояків, які теж мають мечі.

— Тоді влада насправді належить тим іншим воякам. Так чи ні? То звідки ж ті мечі? І чому вони підкоряються комусь? — Варис посміхнувся. — Дехто каже, що знання — то сила. Дехто інший стверджує, що всяка влада йде від богів. А є й такі, які кажуть, що влада походить від закону. Та все ж того дня на сходах Баелорового септу наш побожний верховний септон, наша законна королева-намісниця і ваш покірний, обтяжений найрізноманітнішим знанням слуга виявилися такими ж безсилими, як перший-ліпший ковальчук чи кухарчук із натовпу. Хто ж, на вашу думку, насправді убив Едарда Старка? Джофрі, який віддав наказ? Пан Ілин Пейн, який змахнув мечем? Чи… хтось інший?

Тиріон схилив набік голову.

— Та ви колись дасте відповідь на вашу семикляту загадку? Чи хочете, щоб у мене голова луснула?

Варис посміхнувся.

— Гаразд, ось вам відповідь. Владу тримають ті руки, про які люди думають, що вони тримають владу. Не більше й не менше.

— Тобто влада — це лицедійство? Штукарство?

— Тінь на стіні, — промурмотів Варис, — але ж і тіні вміють вбивати. Нерідко навіть малий чоловічок може відкидати велетенську тінь.

Коли людину поранено, її несуть до маестра. Але що робити, коли поранено самого маестра?

«Я лев, я мушу бути левом, жити левом і померти левом.»