Я бачу, вас цікавить пітьма

— Усі люди різні, — Валера по-філософському знизав плечима.

— Якраз люди всі однакові. Спочатку. Однаково зворушливі рожеві немовлята. Просто потім хтось дозволяє собі перейти межу, а хтось ні.

— Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби.

— Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби.

—

для щастя не потрібні ніякі «якщо». А пітьма панує лише там, де не знають цього важливого і водночас такого простого секрету.

Немає значення. Немає значення, чи є шанс.

— Що ж тоді має значення?..

— Правильні Вчинки.

— Так, а кому ж тоді треба твій вчинок?

— Мені. Мені треба, Валер.

важко, коли у щось важливе віриш лише ти. І більше ніхто — ні в тебе, ні в те, що ти робиш. Ти розповідав, як стояв учора на тій сцені… Немає нічого гіршого, ніж вірити в щось важливе наодинці. А ти був не просто сам, ти був проти всіх. І оце зараз подумала — як ти не опустив рук…

«Кожному своє» — це ідеальне виправдання будь-якого зла. Випало тобі відчиняти браму? Відчиняй. Їм — задихнутися в газовій камері? Добре, що не тобі. Кожному своє! А головне, ніхто не винен — просто так сталося.

скажете: «Так не повинно бути, адже була лише одна монета!». Справді, одна. І угода, де все чітко, — і міст, і захід сонця… Але ж ми пам’ятаємо, як звучала головна умова? «Якщо ти не пройдеш по мосту до заходу сонця з монетою в роті…»

що як вона і виживе, то навряд чи колись навчиться ходити, а тим більше говорити (вижила вона, до речі, дивом). Так от, високий чоловік удочерив її. А рідні бабуся з дідусем вирішили, що такий тягар їм не до снаги.

Хто міг вам таке розповісти?»

«Людина з намальованим обличчям».

Нащо Андрій це зробив? Бо хоч би які демони панували над ним, це він сказав цій жінці «ваша дочка мертва». І нехай він цього і не пам’ятає, щось же спонукало його…