Проблема Спінози

Скажімо, слава залежить від думки оточення й вимагає, щоб ми проживали своє життя за побажаннями інших. Для її здобуття та збереження нам доведеться полюбити те, що люблять інші, й триматися осторонь усього, чого ті уникають.

Це просто здогад, але сумніваюся, щоб ти міг хоч десь почуватися вдома, бо «дім» — не місце, а душевний стан. Насправді «бути вдома» означає почуватися своїм у власній шкірі. І знаєш, Альфреде, мені сумнівно, що ти почуваєшся в ній нечужим. Цілком можливо, що й ніколи не почувався. Ти, певно, все життя шукаєш «дім» не там.

Гадаю, що більше зможемо взнати ми, то менше залишиться відомого лише Господу. Інакше кажучи, що сильніше наше невігластво, то більше всього приписують Богові.

— Скажи мені, Жако, ти віриш у всемогутність Господа?
Той киває.
— А в Його досконалість? Повноту в Самому Собі?
Жако знову погоджується.
— Ну, тоді ти, звісна річ, не заперечуватимеш і того, що довершена й досконала істота, за визначенням, не має ні потреб, ні недоліків, ні бажань, ні забаганок. Чи не так?
Жако замислюється, зволікає й вагається, а відтак обережно киває. Спіноза зауважує у Франку на вустах зародок усмішки.
— А коли так, — веде далі Спіноза, — то я беруся стверджувати, що Бог не має жодних побажань щодо того, як саме — ба навіть чи взагалі — ми будемо Його славити. Тож дозволь мені, Жако, любити Господа на власний лад.

Радіти своїй перевазі над іншими — вияв не праведності, а зловтіхи й хлоп’яцтва

Ти, поза сумнівом, не станеш заперечувати, що блаженство полягає в любові

Де його дім? Де він буде поміж таких, як і сам?

посьорбував каву, пожовував фіги й зосередився на снах наяву, що пропливали свідомістю.

ноематичний вибух».
— Гуссе

сила переконання усуває необхідність доведення