Маленький принц

А як ти приходитимеш коли попало, то я ніколи не знатиму, на яку годину готувати своє серце..

Коли ти даєш себе приручити,
потім доводиться й плакати.

Люди вічно невдоволені там, де живуть,

У пустелі все-таки
самотньо...
— Серед людей також самотньо,

Я мовчав.
— Але це все одно, що покинути стару оболонку. За старими оболонками нема чого жалкувати.
Я мовчав.
Він трохи занепав духом. Але все ж зробив ще одне зусилля:
— Знаєш, це буде гарно. Я теж зорюватиму. I всі зорі будуть наче криниці з рипучою корбою. I всі зорі дадуть мені напитися...

— Я тебе не залишу.
Щось його заспокоїло.
— Правда, на другий укус отрути в неї не вистачить.

— О! — мовив я.— Я боюсь...
Але він перейняв мене:
— Пора тобі братися до роботи. Вертайся до своєї машини. Я чекатиму на тебе тут.
Приходь завтра ввечері...
Мені не стало спокійніше, одначе. Я згадав лиса. Коли ти даєш себе приручити, потім доводиться й плакати.

— Люди набиваються в швидкі поїзди, але вони вже не відають, чого шукають,— мовив маленький принц.— Тому метушаться і снують туди-сюди...
I додав:
— I це все даремно...

Потім він заснув, я взяв його на руки й рушив далі. Я був схвильований.
Здавалося, ніби я несу скарб, тендітний і безборонний. Здавалося навіть, що нічого безбороннішого нема на нашій Землі. У сяйві місяця я дивився на його бліде чоло, на примкнуті вії, і казав собі: "Те, що я бачу, це лише оболонка.
Найголовнішого не побачиш очима..."

— Лише діти знають, чого шукають,— сказав маленький принц.— Вони витрачають стільки часу на ганчір'яну ляльку, і лялька стає їм дорога, і якщо її заберуть, діти плачуть...
— Їхнє щастя,— мовив стрілочник.