Енеїда

тiм городi жила Дидона,19
А город звався Карфаген,
Розумна панi i моторна,
Для неї трохи сих iмен:
Трудяща, дуже працьовита,
Весела, гарна, сановита,
Бiдняжка - що була вдова;

що його покiйний дядько,
Парис, Прiамове дитятко,
Путивочку Венерi дав.

Еней був парубок моторний1
I хлопець хоть куди козак,
Удавсь на всеє зле проворний,
Завзятiший од всiх бурлак.

Бувають всякiї пани;
Но тiлько трохи сього дива,
Не квапляться на се вони!

Впусти! я хлiба не цураюсь
I з добрими людьми братаюсь.
От на ловця звiр наскакав!"

Люди тут бормочуть,
Язиком дивним нам сокочуть,
I ми їх мови не втнемо;
Слова свої на ус кончають,
Як ми що кажем їм - не знають,
Мiж ними ми пропадемо".

Один був Турн, царьок нешпетний,18
З Латином у сусiдствi жив,
Дочцi i матерi прикметний,
I батько дуже з ним дружив.
Не в шутку молодець був жвавий,
Товстий, високий, кучерявий,
Обточений, як огiрок;
I вiйська мав свого чимало,
I грошикiв таки бряжчало,
Куди не кинь, був Турн царьок.

Дочка була зальотна птиця16
I ззаду, спереду, кругом;
Червона, свiжа, як кислиця,
I все ходила павичом.
Дородна, росла i красива,
Приступна, добра, не спесива,
Гнучка, юрлива, молода;
Хоть хто на неї ненароком
Закине молодецьким оком,
То так її i вподоба.

Енеєчка свого обняти,
По-батькiвськiй поцiловати,
Його почути голосок.

Вiн божої, - сказала, - кровi,
I по Венеринiй любовi,
Де схоче, буде там i жить".