Уявила собі юну дівчину, що, наче привид, пливе просторими залами. Дівчину, яку зведені брати висміювали, а мачуха ігнорувала. Дівчину, з мрій і надій якої збиткувалися ті, хто мав би її любити. Кожен день під цим дахом завдавав нового удару душі, болючішого за обмороження від стояння на снігу босоніж. Хочеться бути ближче до Бога, щоб пізнати безумовне тепло Його любові. А вони через це насміхаються з тебе, або жаліють, або кажуть, що тобі треба до психіатра.