Іноді добре написане — не означає добре.
Іноді книга з «історичним підтекстом» — просто книга про безглузду темряву.
Ця книга — не лише про колоніалізм, не лише про політику чи расову нерівність…
Це історія про людину, яка день за днем втрачає себе.
Це був його вибір: залишатися у своїй темряві.
І жодна любов, жодна надія не можуть врятувати того, хто сам вирішив не виходити на світло.
У ті моменти, коли його накривала темрява, коли він злився на себе, на світ, — так хотілося просто обійняти його.
Просто дати йому те тепло, якого так прагнула його жива душа.
Головний герой — добрий, самотній, живий…
Але втрачає себе день за днем.
І навіть любов, яку він зустрічає, не рятує його. Бо та, кого він вважав порятунком, — ніколи ним не була.
Це — про те, як ілюзії з’їдають нас ізсередини.
І як навіть “вчасне” рішення нічого не змінить, якщо поруч — не та, хто здатна любити й витягнути з темряви.
Навіть якби він зробив усе “вчасно” — це не принесло б щастя.
Бо біля нього була не та, хто могла б його врятувати.
А та, хто лише пришвидшила кінець.
А сцена, де він…
вбиває собаку.
Невинну, довірливу, щиру істоту.
Наче разом із нею — остаточно вмирає щось людське в ньому.
Цей момент розриває.
Я намагалася знайти сенс у цій книзі.
Шукала ідею — мовляв, не зволікайте, робіть вибір.
Але що, коли вибір був хибним із самого початку?
Що, якщо навіть найшвидше рішення веде у прірву?
Хотілося б, щоб у героя було хоч одне справжнє джерело любові.
Хоч раз — відчути, як це: не рятуватись, а просто бути в любові.
Можливо, тоді історія була б іншою.
Рецензия на «Дни в Бирме»
Три основных составляющих книги:
1. Несчастная любовь
2. Человеческая подлость
3. Социальное неравенство
Разберем каждый из них, и начнем с первого — человек с глубокой и открытой душой, который, как часто бывает, сильно погружен в однообразие и одиночество, неизменно частое явление. Мне было жалко Флори, он добр, это заметно. Хоть и жизнь складывалась не лучшим образом, и делал он не всегда хорошие вещи. Но в целом, если бы у него получилось найти хорошего спутника — он бы образумился и прожил счастливую жизнь, и он сам это понимал и к этому стремился
но не судьба. Точнее столько раз была судьба, и столько раз он мог сделать это, но каждый раз откладывал — думая, что несколько часов ничего не изменят, но каждый раз они что-то меняли. И в результате вместо пальца на безымянном пальце у него оказался лишь ствол во рту. Только зачем было убивать собаку? Сволочь.
Девушка. Ну что о ней сказать. Лично у меня к ней была исключительно неприязнь. Ужасный тип женщин, слишком частый тип. Эгоцентричный, желающий богатства, уважения, гламура — само желание прожить, как в «дорогих журналах», стремление попасть в лучшее общество, отсуствие своего мнения — я это безмерно осуждаю. Хотя с другой стороны играет роль так же молодость, и прошлый опыт, который мог быть другим. Хотя мне кажется что по большей части все заложено с рождения, и даже при более благоприятных обстоятельствах все было бы так же.
И она была не достойна Флори, но они вместе были бы счастливы, но она ебаная мразь, шлюха и дура. Мне жаль его.
Если же говорить о подлости, то там все просто. Тот, кто поднялся из низов, хочет всеми управлять, хочет зарабатывать не столько денег, сколько власти. Я это понимаю и мне знакомо. Страшная штука.
А социальное неравенство — глубокая и обширная тема, как и в прошлой книге, про Нигерию « Все рушится»
Тут показано со стороны белых англичан в Индии, их ненависть к индийскому народу, презрение к нему, навязыванию своих порядков. И это осуждается так же автором.
Они принесли что-то хорошее, и плохое. Как и забрали аналогично. Тяжело сказать.
У каждого были свои мотивы и объяснения своих поступков.
Но если бы у меня был выбор, я бы хотел бить британцем, а не индусом. Как и любой человек.
А так, рассуждать о справедливости можно бесконечно, она и так недостижима. Ибо что одному мед, другому яд.
Неплохая книга.