Моя бабуся просить їй вибачити

навіть якщо люди, яких
вона любить, колись і поводилися, як останні придурки, вона
має продовжувати любити їх. Якщо повикреслювати всіх, хто
колись повівся, як придурок, то можна й без людей лишитись.
А про себе Ельза вирішує, що це, мабуть, і є мораль цієї історії.

Страхи — це такі маленькі, запальні створіння, родом із Країни-Спросоння, із грубою шкіркою, яка зовсім випадково нагадує синій пух у барабанній сушарці, і якщо ви дасте їм хоч малесеньку можливість, вони підскочать, вчепляться зубами вам у шкіру й постараються видряпати вам очі.

Наймогутніша суперсила смерті полягає не в тому, що вона примушує людей умирати, а в тому, що вона примушує людей, які лишилися, хотіти перестати жити», — думає Ельза, не пам’ятаючи, де вона це чула.

«Ніколи не сердь того, хто має більше вільного часу, ніж ти», — завжди казала Бабуня.

Мама пробурмотіла щось про «пустоголовість вагітних» і мала дуже винуватий вигляд. Найлегший спосіб поставити її в невигідне становище — переконати її, що вона втратила контроль. У світі було лише двоє людей, які знали, як змусити Маму втратити контроль. А тепер — тільки одна. А це — велика сила в руках того, кому ще навіть немає восьми років.

Мати бабусю — все одно, що мати армію. Це абсолютне виняткове право внуків: знати, що хтось на твоєму боці завжди, що б не сталося. Навіть якщо помиляєшся. Особливо якщо помиляєшся.

Кожен, кому виповнилося сім років, заслуговує на супергероя.

Якщо не можеш позбутися чогось поганого, то прикрась його чимось гарненським.

йти своїм шляхом легше, якщо ти можеш вибирати свій власний саундтрек

Бабуня та Ельза грають у «Монополію». Бабуня нічого не каже про рак, заради Ельзи. А Ельза нічого не каже про смерть, заради Бабуні.